Історія бібліотек Вінниці

Витоки історії централізованої бібліотечної системи міста Вінниці нерозривно пов’язані з історією центральної міської бібліотеки та сягають 70-х років минулого століття. 3 квітня 1973 року виконавчим комітетом Вінницької міської ради було прийнято рішення про відкриття центральної міської бібліотеки. На його підставі 4 травня 1973 року Вінницьке обласне управління культури наказом № 43 зобов’язало директора обласної універсальної наукової бібліотеки, що нині носить ім’я Валентина Отамановського, “передати з фондів бібліотеки для укомплектування книжкового фонду Вінницької міської центральної бібліотеки 75 тис. томів книг актуальної суспільно-політичної, виробничої художньої та іншої тематики”. 

Штат бібліотеки у складі директорки Наталії Миколаївни Ошуркової, методисток Софії Петрівни Уманської і Валентини Іванівни Кузнєцової та бібліотекарки відділу комплектування Ніни Іванівни Кисельової тимчасово розмістили в міській бібліотеці № 8 по вул. Стрілецькій (колишня Червоноармійська), 39. Працівники не тільки займалися комплектуванням фонду Центральної бібліотеки, але й виконували функції методичного центру для міських бібліотек.

Приміщення для книгозбірні виділили на першому поверсі в житлового будинку за адресою Хмельницьке шосе, 4. 18 липня 1973 року на засіданні постійної комісії з культурно-масової роботи міської ради було заплановано відкриття до кінця року Центральної міської бібліотеки «по Хмельницькому шосе, 4 з фондом 150 тис. книг, близько 40 працівників».

17 січня 1974 року «у зв’язку з завершенням будівництва приміщення для центральної міської бібліотеки виконком міської ради… вирішив: відкрити… центральну міську бібліотеку» та «покласти на неї координацію діяльності бібліотек всіх відомств і організацій міста незалежно від їх відомчої підпорядкованості, надання їм методичної та практичної допомоги». Урочисте відкриття центральної міської бібліотеки відбулося 1 червня 1974 року. Вона стала 127-ю у Вінниці. На час відкриття бібліотека мала у своїх фондах 150 тисяч книжок, а загальний книжковий фонд міста складав понад 4 млн. томів.

Про саме відкриття власкор “Вінницької правди” М. Новак у замітці «Адреса: Хмельницьке шосе, 14» писав: «… Урочисто перерізається стрічка, і гості, перші читачі входять до приміщення. Праворуч – абонементний відділ. Тут відкритий доступ до стелажів, кожний може собі вибрати книгу за смаком, відповідно до своїх інтересів. До бібліотекаря Лариси Морозової підходить перший читач. Це будівельник Василь Кисіль, який зводив цей будинок. Директор бібліотеки Наталя Миколаївна Ошуркова дякує за участь у будівництві, дарує, на пам’ять книгу.

Ліворуч розташований такий же світлий і просторий читальний зал. Тут підібрана найбільш популярна і необхідна література. Завідуюча цим залом Лілія Мільгунова почуває себе не зовсім зручно перед першими відвідувачами. Стелажі для підшивок газет ще не заповнені. Але нічого, вже з цього дня багато свіжих газет і журналів потрапить сюди. Отже, буде що почитати.

Директор бібліотеки з задоволенням помічає, що біля кафедр появилися невеличкі черги. Отже, читачі вже знайшли дорогу сюди, а це найголовніше. Треба сподіватись, що нова центральна міська бібліотека стане вірним другом для всіх, любителів книги обласного центру, в першу чергу трудівників підприємств на Вишеньці, інститутів і технікумів…».

Штат працівників бібліотеки розширився за рахунок молодих спеціалістів, випускників середніх та вищих спеціальних навчальних закладів.

28 квітня 1975 року Постановою Ради Міністрів УРСР бібліотеці було присвоєно ім’я Івана Бевза – очільника антигітлерівського підпілля у Вінниці. 4 листопада 1976 року наказом Вінницького міського відділу культури державні масові бібліотеки міста були переведені на централізовану систему обслуговування населення книгою і надалі стали іменуватися Централізованою бібліотечною системою державних бібліотек міста Вінниці. Новопризначеній директорці Централізованої бібліотечної системи Наталії Миколаївні Ошурковій доручено укомплектувати ЦБС штатами, розробити положення про відділи та філії і посадові інструкції співробітників, а також замовити необхідну бібліотечну техніку.

26 квітня 1979 року наказом Вінницького міського відділу культури на посаду директора централізованої бібліотечної системи була призначена Ніна Іванівна Кисельова. Очільником організації вона перебувала до лютого 2003 року. 1 березня 2003 року її змінила на посаді Ніна Іванівна Скорик.

У червні 2004 року центральна міська бібліотека відзначила свій 30-річний ювілей. З цієї нагоди заклад отримав щедрі подарунки, серед яких – сканер і першу автоматизовану інформаційно-бібліотечну систему від міської ради, комп’ютер та принтер від центрального міського парку і кольоровий принтер від Європейського університету. Того ж року міська влада виділяє бюджетні кошти для придбанння бібліотекою ще двох комп’ютерів.

Попри фінансову сутужність початку 2000-х директор бібліотеки знаходить можливості для поповнення бібліотечного фонду. Так, регулярну спонсорську допомогу на комплектування бібліотека отримувала деякий час від Європейського університету та ГО “Паросток”. На теренах ЦМБ діяла щойно утворена університетська бібліотека, а “Паростку” надавалось приміщення для проведення семінарів. Цільову допомогу надавали бібліотеці і благодійні фонди: “Примирення” В. Продивуса; Благодійний фонд П. Порошенка (він же подарував перший комп’ютер у 2003 році); Благодійний фонд “Відродження нації” Д. Дворкіса.

Відповідно до наказу управління культури міської ради у бібліотечній системі запроваджуються платні послуги – ксерокопіювання, нічний абонемент, штраф за порушення правил користування нічним абонементом, копіювання викрійок з журналів мод, пошук законодавчих та нормативних актів України, видача літератури на вихідний день. Поява в центральній бібліотеці комп’ютерної техніки дала можливість розширити їх репертуар, включивши комп’ютерний набір тексту, сканування, комп’ютерний пошук інформації.

З 15 вересня 2011 по 27 серпня 2013 року бібліотечну систему очолював Володимир Володимирович Малінін. За його керівництва бібліотечну систему було суттєво реформовано, підсумком чого стала спеціалізація ЦМБ ім. Бевза за напрямком німецька мова, техніка, культура та мистецтво.

З 28 серпня 2013 по 15 квітня 2021 року бібліотечну мережу очолювала Ірина Володимирівна Івасюк. В цей період капітально відремонтовано центральну міську бібліотеку, центральну бібліотеку для дітей та юнацтва, бібліотеки № 12, 13, 14, 15, 16, 18. Отримали нові приміщення бібліотеки № 2, 5, 17.

Наприкінці 2018 року в результаті приєднання територіальної громади селища Десна Вінницького району Вінницької області до територіальної громади міста Вінниці до складу Вінницької міської ЦБС увійшла Деснянська бібліотека. 21 грудня 2018 року Вінницька міська рада своїм рішенням затвердила статут бібліотечної системи в новій редакції, визначивши, що до складу Вінницької міської ЦБС входять 18 бібліотек, в тому числі в якості філії № 3 Деснянська бібліотека.

9 грудня 2020 року Вінницька міська рада прийняла рішення про приєднання до Вінницької міської ради низки сільських рад. До складу бібліотечної системи увійшли бібліотеки сіл Вінницькі Хутори, Стадниця, Великі та Малі Крушлинці, Гавришівка та Щітки.

Бібліотечне життя цього періоду характеризується активною соціокультурною та проектною діяльністю.

2017 року в результаті перемоги в пітчингу проектів за підтримки Вінницької міської ради та Британської Ради переміг бібліотечного проекту “Читай, улюблене місто!” започатковано щорічний фестиваль”VinBookFest”.

Того ж року в конкурсі проектів “Бюджет громадських ініціатив м. Вінниці” перемогу отримав проект “Бібліотека здатна дивувати”, за підсумками якого в приміщенні Центральної бібліотеки для дітей та юнацтва створено музей іграшки, ляльковий театр та 3-Д кінозал.

З 2017 року за підтримки Британської ради в Україні та ГО «Гармонія» в рамках програми «Активні громадяни» бібліотечною системою реалізовано проект «Поетичний салон TRAmART» – створено аудіозаписів кращих зразки творчості подільських майстрів слова для відтворення у вінницьких трамваях.

У бібліотеці-філії № 14 запроваджено проект «Kids police city» (дитяче поліцейське містечко) – грант Інноваційного Фонду з питань взаємодії поліції з громадою на засадах партнерства (CPIF).

З 16 квітня 2021 по 16 лютого 2022 року обов’язки директора виконувала Тетяна Анатоліївна Верещак.

21 березня 2022 на посаду виконуючої обов’язки керівника бібліотечної мережі призначено Олену Петрівну Заквацьку. З 21 квітня і по цей час Олена Петрівна – директор закладу, який об’єднує 24 бібліотеки територіальної громади міста.

Історія ЦМБ у світлинах

Вінницька міська дитяча бібліотека № 4 розпочала роботу 1 серпня 1952. Вона займала приміщення площею 16 кв. м. в одноповерховому будиночку по Хмельницькому шосе. Зважаючи на мініатюрність приміщення, бібліотека обслуговувала читачів тільки через абонемент.

На час відкриття убранство бібліотеки складали: дві книжкові шафи, один двотумбовий стіл, покритий суконною скатертиною, шість стільців, залізний ящик, фіранки з бахромою на двох вікнах та три бавовняні доріжки. Книжкові стелажі з’являться значно пізніше. Ще у довідці по перевірку бібліотеки від 12 серпня 1953 року, складеній завідувачем методичним кабінетом обласної бібліотеки для дітей та юнацтва І. Ю. Розенбліт, зауважується, що “за відсутністю стелажів книги лежать на столах, стільцях, підвіконнику і підлозі”.

Первинний бібліотечний фонд налічував 1 400 примірників.

Наказом від 1 липня 1952 року №35 по міському відділу культосвітніх установ завідувачкою «вновь открывающейся винницкой городской детской библиотеки №4» призначено Ніну Федорівну Писіну. Про неї відомо тільки те, що в 1939 році вона закінчила Челябінський педагогічний інститут. На посаду бібліотекаря було прийнято Берту Соломонівну Мазур, випускницю Вінницького педінституту.

На початку штат комплектувався спеціалістами з педагогічною і технічною освітою. А в березні 1953 року бібліотеку очолила за сумісництвом директор парку культури і відпочинку Е. В. Сломінська. Уяву про стан бібліотеки за її керівництва дає довідка, складена за результатами перевірки роботи бібліотеки, проведеної 12 серпня 1953 року завідувачкою методкабінету обласної бібліотеки для дітей та юнацтва І. Ю. Розенбліт: “Фонд 3583 книги – не оброблений, 40 відсотків зашифровано, на всі книги є каталожні картки. При плані 1500 читачів бібліотека обслужила 587 дітей, видала в липні місяці 955 книг. Видача за день 36 книг. Є дві пересувки в піонер-таборах №1 і Держпрофсожу. Тут є 100 читачів…” (довідка № 4).

Хоча відкрито було книгозбірню як дитячу, але фактично вона обслуговувала всі категорії населення. Тому 16 серпня 1962 року наказом обласного управління культури №194 бібліотеку реорганізовано в дитячу, якою власне, вона і створювалась. 

У 1968 році з метою кращого обслуговування читачів в бібліотеці утворено відділи обслуговування дошкільників і учнів 1-3 класів та обслуговування учнів 4-8 класів. Кожен відділ мав свій зал абонементу та читальний зал.

У 1976 році у зв’язку з утворенням у місті Централізованої бібліотечної мережі та входженням до неї всіх міських бібліотек підпорядкування Міністерства культури УРСР Вінницьку міську дитячу бібліотеку №4 було реорганізовано в Центральну дитячу бібліотеку №4 Вінницької міської ЦБС. Відповідно було розширено штат книгозбірні – відтепер завідувачу підпорядковувались шість бібліотекарів.

У 1978 році ЦДБ отримала приміщення площею 220 кв. м у новозбудованій багатоповерхівці за адресою вул. Келецька, 79 (тепер – Келецька, 59).

У 1980 році вводиться посада заступника директора Вінницької міської ЦБС по роботі з дітьми.

У 1982 році бібліотеку переводять у спеціально спроектоване для бібліотеки приміщення площею 620 кв. м.

Статус книгозбірні змінився із 17 жовтня 2013 року. Напередодні завершився процес об’єднання двох бібліотек – ЦДБ та бібліотеки-філії для юнацтва № 3 (раніше №22) з утворенням відділу обслуговування для юнацтва. Відтепер заклад є Центральною дитячою бібліотекою для дітей та юнацтва.

З метою покращення якості обслуговування користувачів у 2020 році замість відділу обслуговування юнацтва було утворено відділ обслуговування користувачів.

У 2015 році бібліотеку капітально відремонтовано та укомплектовано новими меблями. Фасад бібліотеки оформлено у відповідності до корпоративного дизайну бібліотечної мережі.

Історія ЦБДЮ у світлинах

Бібліотека-філія № 1 – одна з найстаріших у місті. Витоки історії книгозбірні тісно пов’язані з Народним домом, урочисто відкритим у 1902 році. Саме в ньому, відповідно до плану, і розташовувалася бібліотека. Народний дім – культурно-просвітницька установа повітового Комітету попечительства про народну тверезість. Нижче публікуємо матеріал з історії бібліотеки Народного дому за науковою розвідкою Л. Лисої «Народний дім у Вінниці» із сайту «Вінницький краєзнавчий музей». Мета створення попечительств — захист населення від пияцтва через контроль за торгівлею алкогольними напоями, а також створення умов для культурного дозвілля народу. Завідували справами попечительств місцеві комітети. Губернський комітет мав очолювати губернатор, а в повітах — повітові предводителі дворянства. Місцевий комітет почав діяти в липні 1896 р. під керівництвом предводителя дворянства Вінницького повіту, полковника у відставці графа Дмитра Федоровича Гейдена.

У 1899 році Дмитро Федорович звернувся до Вінницької управи з клопотанням: він пропонував міській думі виділити в центральній частині міста, біля бульвару, земельну ділянку під будівництво Народного дому і надав план ділянки. У своїй записці граф відзначив, що для молоді позашкільного віку немає жодної культурної установи, її саме може привабити Народний дім, тому й бажано його розташувати в упорядженому центрі Вінниці. У думі більшість гласних вважала, що «… народний дім повинен мати місце там, де бувають скупчення народу, де товчок, де базар… ». Тому у 1902 році Народний дім було зведено на околиці міста, на Тюремній площі, яка розташовувалася в районі заводів, майстерень та близько до передмість — Дубовецької слобідки, Старого міста, Великих і Малих Хуторів, звідки й варто сподіватися на відвідувачів майбутнього закладу.

Споруда виходила однією стороною на Олександрівський проспект (нині – проспект Коцюбинського), іншою – на Замостянське шосе, а фасадом – на Тюремну площу. Позаду містилися склади і тюрма. Тепер на цьому місці знаходиться Будівельний технікум – у 1941 році, під час гітлерівської окупації, Народний дім було зруйновано. Будівля Народного дому була зведена за спрощеним проектом, підготовленим Міністерством фінансів, якому підпорядковувались попечительства про народну тверезість. Проект експонувався на Паризькій виставці 1900-го року та був схвалений губернським комітетом.

У Вінницькому обласному краєзнавчому музеї зберігається колекція книг, виданих наприкінці XIX – початку XX ст. для народних бібліотек. Вони різні за тематикою, невеликого формату й обсягу (зазвичай близько 20 сторінок), в доступному викладі, надруковані великими літерами, з виразними малюнками на обкладинці. Серед вихідних даних звертають на себе увагу позначки: «Для народного читання», «Народна бібліотека», «Для публічних читань». В Народному домі, згідно плану, розташувалися чайна, бібліотека, зал зі сценою, школа, книжковий склад-крамниця. Тут простий люд міг збиратися вечорами, або вихідними в просторому та світлому поміщенні, щоб культурно провести дозвілля, причому без особливих затрат (склянка чаю коштувала 1 коп., а бідним – безкоштовно, пляшка фруктового квасу – 20 коп., сельтерської води -11 коп.). Для розумних розваг пропонувалися бесіди, читанням, перегляд спектаклів, гімнастичні ігри, лазіння на жердину з призами, біг в мішках, змагання в городки, кеглі, шашки. Все це мало відволікати людей від пияцтва.

В державному архіві Вінницької області зберігається датований 1927 роком «План частини існуючої цегляної під залізним дахом будівлі «Народного дому», занятої під 2-гу району бібліотеку ім. Крупської, яка знаходиться в кв. № 190 на пролетарській вулиці в м. Вінниці». Згідно плану бібліотека складалася з наступних приміщень:

• “Читальня 5,17 кв.м
• Библиотека 28,44 кв.м
• Корридор 2,59 кв.м
• Комната 8,10 кв.м
• Передняя 13,65 кв.м
• Итого 87,96 кв.м”

Зала, названа у плані «бібліотекою» (по-сучасному – це абонемент), призначалась для зберігання і видачі книг додому. Читальня мала відкриту полицю періодики. Серед періодичних видань, які отримувала бібліотека, – журнали «Крестьянин», «Витязь» (для нижніх чинів, тобто солдат), «Дружеские речи», «Беседа». Правда, не завжди ці видання вчасно надходили до бібліотеки. Так, у листі від червня 1914 року до повітового Комітету попечительства про народну тверезість бібліотекар Костянтин Молдавський скаржиться, що «…в библиотеке до сих пор не получен ни один номер» передплаченого журналу «Трезвые Всходы».

На початку минулого століття посада бібліотекаря вважалася престижною. 24 лютого 1914 р. на ім’я графа Д. Ф. Гейдена, голови повітового Комітету попечительства про народну тверезість, надійшли два листи від претендентів на вакантну посаду бібліотекаря. Один з листів належав дворянці і вдові Надворного Радника Вассі Демидівні Поплавській. Вона просить надати їй місце завідувачки бібліотеки «так как после смерти мужа средства на жизнь у меня очень ограничены». Місце бібліотекаря отримав другий претендент – Костянтин Костянтинович Молдавський, як такий, що мав досвід бібліотечної роботи. Він “…завідував бібліотекою при книжній лавці Вінницького Відділення Подільського Єпархіального Училища Ради…”, міг “керувати вибором книг для читачів з елементарною освітою і тримати бібліотеку в порядку”. Костянтин Костянтинович отримав освіту в Подільській Духовній Семінарії (2 класи) і служив учителем в міністерському народному училищі. Бібліотечний фонд комплектувався виключно за рекомендаційним списком. В каталозі книг для народу за 1906 р. значиться понад 800 найменувань книг художньої, морально-етичної, історичної, природничої, медичної тематики.

Лист від 7-го лютого 1914 р. голови Подольського губернського Комітету попечительства про народну тверезість Повітовому Комітету:

“Даю знати Повітовому комітет, що на поточний рік за кошти Губернського Комітету передплачена для Вінницької народної бібліотеки-читальні щоденна національно-російська політична, суспільна і літературна газета “Київ”, що видається в місті Києві Київським товариством поширення російського друкованого слова”.

Про діяльність бібліотеки Народного дому свідчать наступні дані за 1903-1908 рр.:

Роки  |  Число читачів  |  Книг, газет (прим.)

1903  |  7278                  |   3824 

1904  |  11407                |   3824
1905  |  9015                  |   3283
1906  |  11260                |   4733
1907  |  12740                |   6725
1908  |  586                    |    —

Бібліотека-читальня не приносила бажаних результатів, оскільки населення було малограмотним. До того ж діяльність комітету гальмувала нестача власних коштів та відмова казни в регулярних субсидіях. За таких обставин він змушений був закрити чайну, здати в оренду сцену Народного дому. Нарешті 27 вересня 1907 комітет запропонував міській управі взяти на тимчасове утримання школу і бібліотеку, через закриття яких постраждала б прошарок міської бідноти. З 1 січня 1908 постановою Вінницькій думи Народний дім перейшов у розпорядження міста.

Через рік Д. Ф. Гейден надіслав у думу листа, в якому повідомляв про безпідставне закриття управою бібліотеки, та попереджав, що комітет буде вимагати повернення йому Народного дому, якщо влада не має наміру відновити роботу бібліотеки.

Дума відповіла доволі різко: “… для чого існує бібліотека… ніякий народ її не відвідує… лише кілька молодих євреїв з’являються… ще рідше випадки видачі книг додому (1-2 на тиждень)… існування бібліотеки зводиться до витрат на утримання бібліотекарки – 300 рублів щорічно – і використання нею безкоштовної квартири в Народному домі… Комітет сам дійшов до необхідності закрити не тільки бібліотеку, а й школу і Народний дім, але мирився з цією необхідністю. Останній вимагає воскресити те, що давно померло: адже не можна заперечувати поступового конання всієї справи з народним установами: де народні читання, народні розваги, народна чайна… така ж, природно, доля приготована народній бібліотеці”.

Дума підкреслювало, що передача місту будинку, який стоїть на міській землі, рухається законним порядком. Тільки на цій підставі дума прийняла у ведення міського правління збиткову установу і змушена терпіти збитки, поки не реконструює будівлю під який-небудь великий навчальний заклад.

Попечительства про народну тверезість з Народними домами в підтримку було створено під егідою влади. Хоча в подальшому влада залишила функціонувати їх на громадських засадах, але під найсуворішим контролем та жорсткою регламентацією зі свого боку. Тому Народний дім не міг бути переданий в будь-яке інше відомство, поки існувало попечительство: під його керівництвом Народний дім продовжував діяти головним чином на кошти, що надходили від оренди різними установами більшої частини приміщень.

Заява бібліотекаря Костянтина Костянтиновича Молдаванського від 2-го грудня 1914 року:

“Внаслідок хвороби – запаленням лівої легені – я не можу тимчасово виконувати обов’язки бібліотекаря. Лікар, лікуючий мене, заявив, що при нормальному перебігу хвороби мені можна буде виходити з квартири тільки приблизно 17-18 числа, поточного місяця. В мою відсутність в бібліотеці години дві після обіду, буде займатися щоденно мій син, учень 6-го класу Вінницького реального училища. Заявляю про це Комітету, честь маю уклінно просити, дозволити мені цю пільгу до мого одужання”.

Лист від 10-го лютого 1914 р. голови Подольського губернського Комітету попечительства про народну тверезість Вінницькому повітовому Комітету:

“Препроводжуючи при цьому 60 примірників виданої Комітетом по влаштуванню святкування 300-річчя Дому Романових, народної ювілейної картини, що зображує моління на царство Михайла Федоровича, прошу Повітовий Комітет забезпечити цією картиною Народний Дім і бібліотеки Попечительства про народну тверезість”.

Лист від 22 лютого 1914 року Голови Подільського Губернського Комітету попечительства про народну тверезість циркулярно Повітовим Комітетам:

“Пропонуємо Повітовим Комітетам представити Губернському Комітету звіти про діяльність Повітових попечительств Народної Тверезості за 1913 рік”. 

Лист від червня 1914 року бібліотекаря К. К. Молдавського у Вінницький повітовий Комітет попечительства про народну тверезість:

“Відношенням від 30 травня ц. р. № 133 Комітет повідомив мене, що у ввірену мені бібліотеку виписаний, за рахунок Головного Управління неокладних зборів і казенного продажу питва, один примірник щомісячного антиалкогольного журналу «Тверезі Пагони». Повідомляю Комітет, що в бібліотеці до сих пір не отриманий жодний номер згадуваного журналу”.

Прошеніє від 24-го лютого 1914 р. Його Сіятельству Попечителю народної тверезості Вінницького повіту графу Гейдену дворянки і вдови Надворного Радника Голови Ново-Ушицького З’їзду Мирових Суддів Васси Демидівни Поплавської проживання в 1-ій частині міста Вінниці по вул. Петра Могили в буд. № 38:

“Маю честь уклінно просити Ваше Сіятельство надати мені місце завідувати бібліотекою у Вінницькому Народному Домі, оскільки після смерті чоловіка засоби на життя у мене дуже обмежені”.

Прошеніє від 24-го лютого 1914 р. Його Сіятельству Попечителю народної тверезості Вінницького повіту графу Гейдену потомственного почесного громадянина Костянтина Костянтиновича Молдавського:

“Дізнавшись, що при бібліотеці Вінницького Народного Дому відкрилось місце бібліотекаря, маю честь уклінно просити Ваше Сіятельство надати це місце мені. При цьому додам, що з обов’язками бібліотекаря я знайомий, оскільки завідував бібліотекою при книжній лавці Вінницького Відділення Подільського Єпархіального Училища Ради, про що маю посвідчення Голови училищної Ради священника О. Вікула. Можу керувати вибором книг для читачів з елементарною освітою та тримати бібліотеку у порядку. Освіту я здобув у Подільській Духовній Семінарії, де закінчив 2 класи. Служив учителем у міністерському народному училищі. Всі необхідні документи будуть надані мною на першу вимогу. Лютого 21 дня 1914 р. Жительство моє в ч. 1 м. Вінниці, Хлібна вулиця, будинок № 16-й”. 

Стан з утриманням бібліотек-читален Вінницького Повітового Комітетеу попечительства про народну тверезість характеризує Доповідна записка від 21 лютого 1914 р. (зареєстрована 25 числа) Його Сіятельству Попечителю народної тверезості Вінницького повіту графу Гейдену дільничного попечителя про народну тверезість Острожецької волості священника села Великого Острожка Василия Спевачевского (?):

“У селі Великий Острожок з моєї ініціативи було влаштовано будівлю в 1890-1900 роках зі спеціальною метою для народної користі на кошти місцевих селян при субсидії в 300 рублів від Вінницького комітету народної тверезості – будівля, що називається народною читальнею, в якій в минулому розміщувалися чайна і книжковий склад для народного читання. Сама будівля дерев’яна, на дубових стовпах, під дерев’яним дахом на земляній підлозі на три кімнати. У минулому, при щорічній посильній допомозі від Комітету, будівля функціонувала з деякою більш-менш очевидною користю для населення. В даний час, із закінченням субсидій і закриттям чайної, будівля, ніким не підтримувана, віддана сама собі і руйнівному впливу часу…

І залишившись без ремонту за відсутності яких би то не було приватних коштів, поступово руйнується, починаючи зі стін і вікон; і не важко передбачити руйнування його у близькому майбутньому. З іншого боку, ще більш шкода, що колишня народна читальня не може бути закономірно утилізована на користь того ж самого населення. У нинішній час община місцевих селян в особі своїх кращих представників: братчиків і членів товариства тверезості, маючи дозвіл від цивільного начальства на відкриття у В. Острожку позиково-ощадного товариства споживчої крамниці, утруднюється в пошуках зручного приміщення; і вкрай потребуючи такого, дивиться безпорадно на своє надбання, що розвалюється без жодної для них користі, і наважується шанобливо звернутися під захист та гуманне сприяння Вашого Сіятельства про дозвіл і про відсутність перешкод з боку Комітету (в виду затрати останнім деякої частини будівельної субсидії) перебудувати, обладнати на народну користь старіючу будівлю, і про це просити виявити Вашого Сіятельства прихильний дозвіл”.

З початком першої світової війни будинок був переданий у розпорядження Вінницького відділення Російського товариства Червоного Хреста під збірний пункт призовних ратників і лазарет.

13 жовтня 1917 р. Вінницька рада робітничих і солдатських депутатів вирішила передати Народний дім виконкомові. Відтоді примiщення активно використовувалося більшовиками для мітингів, поширення революційної літератури, пропаганди пролетарської ідеології.

На початку 1918 р. більшовики перетворили Народний дім на районний клуб для робітників і солдатів. Наказом відділу народної освіти Поділля від 28 серпня 1920 року бібліотека Народного дому оголошувалася націоналізованою. Згодом книгозбірню було реорганізовано в 2-гу району бібліотеку імені Н. К. Крупської.

У 1930-ті роки бібліотека переїздить до будинку № 13 на вул. Депутатській (тепер – вул. Бевза). У 1935-му році до бібліотеки записався 371 читач. В тому числі – 271 робітник, 67 інженерно-технічних працівників, 33 службовця. Читачам було видано 3706 книжок. З них переважну більшість складала художня література (2968 книг) та видання російською мовою (1981 книга). В бібліотеці регулярно випускалась стіннівка «Голос читача» – орган пересувного сектору бібліотеки. Один з її випусків знайомить читачів з романом М. О. Островського «Як гартувалась сталь», написаним у 1932 році, та з романом В. Гюго «93 рік».

З 1937 року бібліотеку очолює Іван Васильович Бевз. А в липні 1941 року, перед самою окупацією Вінниці, його призначають керівником міської підпільної організації. З непримітним будинком на тихій Депутатській вулиці межували великий сад та двір з кількома виходами. Усе це робило бібліотеку зручним місцем для конспіративних зустрічей. Тому саме в ній розмістився підпільний штаб, а першими членами організації І. В. Бевза стали працівники книгозбірні. За їх допомогою встановлювався та підтримувався зв’язок з потрібними людьми. Ляля Ратушна саме через бібліотеку знайшла шлях до підпілля.

У липні 1942 Іван Васильович Бевз з групою підпільників був схоплений гітлерівцями, а 13 січня 1943 розстріляний. За видатні заслуги, мужність і героїзм, виявлені в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників у період Великої Вітчизняної війни, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року керівнику Вінницької міської підпільної організації Бевзу Івану Васильовичу посмертно присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.

В повоєнні часи левову частку роботи бібліотеки, як ідеологічної установи, складали заходи з пропаганди політики комуністичної партії Радянського Союзу. В 50-70-ті роки бібліотеку очолювала Бетя Сергіївна Гладштейн, а з червня 1976 по травень 2011 року – Ніна Іванівна Браницька. У 1976 році книгозбірня увійшла до складу централізованої бібліотечної як бібліотека-філія № 21 ім. Н. К. Крупської. У 1989 р. бібліотеку переселяють до ошатного двоповерхового будинку на проспекті Коцюбинського, 49. З 3 травня 2011 року завідувачкою філії призначено Ольгу Миколаївну Вергун. У 2012 році бібліотека змінює найменування – відтепер вона бібліотека-філія № 1.

Історія бібліотеки-філії № 1 у світлинах

Вінницьку міську бібліотеку утворено в 1947 році. Для неї виділили добротний цегляний будинок № 122, що на вулиці Синьоводській (колишня Маяковського). Попередньо будівлю було конфісковано рішенням суду у громадян, засуджених за виготовлення фальшивих грошей.

Серед перших фахівців бібліотеки були Євдокія Доканіна, Зоя Мазур, Ера Лісов, Валентина Олійниченко. На початку 1960-х років до книгозбірні зробили прибудову (в ній знаходився читальний зал). В 1976 році бібліотека увійшла до складу Вінницької міської централізованої бібліотечної системи, як бібліотека-філія № 2.

У 2020 році міська рада орендувала для закладу просторе приміщення площею 200 кв. м. у новобудові, що знаходиться на розі вулиці Барвистої та 1-го Українського провулку, 23 / 6. Тут облаштувано читальний зал, абонемент і книгосховище. Також міська влада придбала для бібліотеки сучасні меблі. Відтепер жителі мікрорайону мають змогу працювати і проводити дозвілля у комфортних умовах.