“Ще назва є, а річки вже немає”, – ці рядки з відомого вірша Ліни Костенко, її слова стали пророчими для багатьох українських річок, які з кожним роком міліють, занепадають, а деякі з них і зовсім зникають з лиця землі.
Втрата річок – це не лише екологічна катастрофа, але й втрата частини нашої історії, культури та ідентичності.
З давніх-давен річки були джерелом життя для людей, місцем риболовлі, торгівлі, натхнення для творців. Вони годували нас, давали пити, оберігали від спеки, дарували красу та радість.
Зникнення річок – це втрата цілого світу, світу, який колись був сповнений життя, світу, який ми, здається, вже ніколи не зможемо повернути.
У бібліотеці-філії №4 відбулись екологічні читання «Ще назва є, а річки вже немає», де разом з дітьми читали твори про зникнення водойм, обговорили причини , познайомились з каталогом водних ресурсів Вінницької міської ТГ, а також здійснили екскурсію до місцевих ставків , які висохли і практично зникли.
Врятувати наші річки – кожен з нас може зробити свій внесок у цю справу, навіть невеликі дії можуть мати великий вплив на наше довкілля. Тож нехай назва річки залишиться не тільки на карті, а й у реальному житті, а наші дії допоможуть повернути їй колишню красу та чистоту.
Зробимо все можливе, щоб наші річки знову ожили, наповнилися водою та подарували нам свою красу та щедрість.
